vit_r

Два роки тому ця газета окреслила бачення «України 2.0», яку очолюють реформатори у владі та громадяни за її межами. Ми визнавали, що вона має мало надії повернути втрачену територію, принаймні доки Володимир Путін залишається в Кремлі. Але якби Україна могла вийти безпечною, демократичною та процвітаючою навіть у межах скорочених кордонів, це було б формою перемоги. Сьогодні країна бореться за всі ці показники. Україна явно виживає, але вона поступово виснажується та втрачає простір для маневру. «Ми можемо боротися роками, повільно втрачаючи позиції», — каже один високопосадовець. «Але питання в тому, чому?»
Спочатку розглянемо ситуацію на місцях. Порівняно з тим, що могло б статися, вона залишається вражаючою. Через три з половиною роки Росія зазнала військової невдачі, навіть якщо Україна також стікає кров’ю. Путін навіть не зміг захопити Харків, який знаходиться лише за 35 км від кордону, не кажучи вже про Київ. Потік товарів через глибоководні порти України перевищує довоєнні обсяги. Російські військові кораблі знайшли притулок у далекому Новоросійську, відірвані від Чорного моря українськими військово-морськими безпілотниками.
Лінія фронту суттєво не змістилася з листопада 2022 року. Наприклад, бої за невелике місто Покровськ (довоєнне населення: 60 000) на Донбасі тривають вже понад рік після їх початку. Щонайменше мільйон російських військових загинули або отримали поранення. Тим часом українські інновації перетворили лінію фронту на джунглі безпілотників; будь-який рух у 40-кілометровій «сірій зоні» – це авантюра зі смертю. Україна може підтримувати такий вид оборони протягом тривалого часу.
Україна стоїть, тому що на цьому наполягав її народ. Значна частина системи безпеки країни виросла незалежно від слабкої держави, а часто й всупереч їй. Паралельні мережі суспільства, бізнесу та солдатів латали прогалини, залишені міністерством оборони, яке інсайдери називають «міністерством хаосу». Провідні світові компанії з виробництва безпілотників починали у вільних кімнатах та гаражах. «Коли бюрократія застоюється, невеликі структури створюють те, що потрібно країні», – каже офіцер розвідки.
Проблема, однак, полягає в тому, що Росія часто копіює, а потім масово виробляє українські інновації швидше, ніж це може зробити Україна. Тим часом призов стає все складнішим і жорстокішим. Піхота критично недоукомплектована. На початку війни українці платили хабарі, щоб потрапити на передову та воювати. «Тепер вони просто тікають», — каже «Фантомас», колишній офіцер призовної служби. «Система зламалася минулого року».
Важко уявити шлях до перемоги України без набагато ширшого, але політично дуже складного рівня призову. Новобранців потрібно буде витягувати з цивільних галузей промисловості. Сини політиків, яких зараз часто захищають, повинні будуть піти. Компроміс, нав'язаний Трампом, може бути найкращим, на що може сподіватися Україна. Високопосадовець наполягає на тому, що контури угоди вже зрозумілі, але більшість у збройних силах налаштовані песимістично, готуючись до тривалої боротьби. Сергій Кислиця, заступник міністра закордонних справ України та старший переговірник, не очікує дипломатичного прориву: «Якби я сказав, що Росія продає лайно, це було б несправедливо щодо добрив. Вони продають повітря».

Демократичний дефіцит
Якщо в Україні закінчуються люди, їй також не вистачає демократичної легітимності. «Довіра між владою і суспільством зруйнована», — каже високопосадовець. Невдоволення досягло апогею в липні, коли влада незграбно спробувала приборкати два незалежні антикорупційні агентства, оскільки їхні розслідування занадто наближалися до людей на вищому рівні. Занепокоєння іноземних союзників та народної опозиції змусило владу відступити.
Протести біля президентського офісу, перші антизеленські демонстрації з початку війни стали поворотним моментом. «Завжди буде до і після», — каже інший високопосадовець. «Це виявило кризу у владі, паніку перед обличчям протесту». Це був момент, коли люди зупинили зловживання владою. Їхні рукописні плакати не лише дали протестам назву — «картонкова революція» — але й звинуватили тих, хто перебував на вищому рівні, у гріхах, що виходили за межі безпосереднього скандалу. «Ти не цар», — писав один. «Якби ти менше крав, я б менше хоронив своїх друзів», — сказав інший.
Обраний у 2019 році з переконливою перевагою та з повним контролем над парламентом, Зеленський має більше формальної влади, ніж будь-який його попередник. Війна та його сміливе рішення залишитися в Києві і надихнути націю на боротьбу дозволили йому ще більше централізуватися. Але його злет до статусу культового героя на Заході заохочував зарозумілість. «Зеленський був більш демократичним на початку, але всі оплески відкинули його в порожнечу», — каже інший інсайдер. «Він почав вірити в долю». Рішення зараз проходять через все менше коло довірених осіб. Головним серед них є Андрій Єрмак, його керівник апарату, бунтівник, чия влада, здається, не виправдана його досвідом чи його мандатом необраного посадовця. Один колишній міністр описує пана Зеленського та його помічника як «альтер-его», які фактично керують спільним президентством.
Хто б не був при владі, президентство поринуло в деякі старі вади України. Воно погрожувало опозиційним ЗМІ та їхнім рекламодавцям; розгорнуло судові переслідування проти політичних опонентів, включаючи Петра Порошенка, колишнього президента; та контролювало репресії з боку Служби безпеки. Звинувачення у зв'язках з Росією є поширеним інструментом вимагання. Один промисловець розповідає про колегу, якого змусили заплатити 2 мільйони доларів, щоб уникнути такого звинувачення.
Багато хто сподівався, що липневі протести та викликаний ними розворот президентської влади можуть зупинити перевищення повноважень. Події з того часу свідчать про протилежне. 6 вересня з'явилися новини про малоймовірну українську операцію: викрадення Федора Христенка, опального колишнього депутата парламенту, звинуваченого у державній зраді, з ОАЕ. Інтерес до нього, очевидно, був не стільки пов'язаний з ймовірними злочинами, скільки з тим щоб змусити його свідчити проти детектива антикорупційного бюро, який розслідував близьке оточення президента. Сезон скандалів ще далеко не закінчився.

Економіка війни
По-третє, війна підірвала віру українців у майбутнє, що мало тривожні наслідки для економіки. В одній початковій школі в Печерському районі Києва кількість першокласників скоротилася на дві третини. За оцінками ООН, понад 5 мільйонів людей втекли з України. Більшість з них не повернуться, прогнозує соціолог Елла Лібанова. Бізнес, який вже постраждав від відключень електроенергії та російських ракет, страждає від нестачі робочої сили. Багато чоловіків воюють або ховаються від призову. Багато матерів залишаються вдома, готові захистити дітей від наступного вибуху.
У таких складних умовах зростання на 2-2,4% цього року вважається успіхом. Зростання наступного року має бути подібним, незалежно від угоди про припинення вогню. Олексій Соболєв, міністр економіки України, зазначає, що третина зростання припадає на оборонні та технологічні компанії.
Членство в ЄС залишається недосяжним, але Святим Граалем: перспектива, яка може спонукати громадян прийняти болючі реформи. «Багато хто досі [наївно] вірить, що вони можуть бути Техасом ЄС», — каже Тарас Качка, новий віце-прем'єр-міністр України з питань європейської інтеграції. Поки що прогрес був неоднозначним. Політичні перешкоди, включаючи промосковського лідера Угорщини Віктора Орбана та інтереси польських фермерів, стоять на шляху України. Але Качка намагається пришвидшити процес за допомогою плану впровадження необхідних регуляторних змін до 2030 року. «У нас є чотири роки, і ми не можемо пропустити жодного дня».
Є більш нагальні проблеми. Вторгнення Росії пробило діру у фінансовому становищі України. Зараз країна виживає на іноземній життєзабезпеченні з усіма випливаючими з цього перекосами. Податки та внутрішні запозичення покривають лише основні військові витрати, близько двох третин бюджету. Навіть найоптимістичніші прогнози залишають дефіцит у розмірі 45 мільярдів доларів наступного року, що становить майже чверть ВВП. Західні зобов'язання наразі покривають щонайбільше 27,4 мільярда доларів. «Ми дійшли до ситуації, коли немає грошей», – зневірюється високопосадовець. «І в Європи самої немає грошей, необхідних для того, щоб повернути нас до життя».

Майбутнє України
Обидва шляхи, що зараз відкриті для України – нестабільне перемир'я або тривала війна – похмурі. «Якщо війна закінчиться, у нас принаймні буде шанс вибратися», – каже один інсайдер. Але мир принесе власні проблеми: відновлення зруйнованої економіки; догляд за травмованими солдатами, що повертаються; невдоволення; та фінансування нової армії з меншою іноземною підтримкою. Підтримка воєнних зусиль, безумовно, можлива, але це ще більше спустошить країну. Якщо війна затягнеться, ускладнюючи проведення виборів, Зеленському доведеться знайти щось інше, ніж його роль головного воїна України, щоб відновити свою легітимність.
Очевидно, що вибори мають відбутися, як тільки дозволить безпека. Влада, схоже, готується до голосування наступного року, якщо мирні переговори пройдуть успішно, і її рейтинги залишаються достатньо високими. Внутрішні опитування, з якими ознайомився The Economist, свідчать про те, що Зеленський може перемогти на переобранні, якщо він балотуватиметься. Станом на сьогодні він лідируватиме у першому турі над своїм найближчим ймовірним суперником, звільненим головнокомандувачем Валерієм Залужним, хоча потім може програти у другому. Багато українців не переконані в жодному з ймовірних кандидатів.
Будь-який звіт про Україну не повинен виключати надії. З часу нашої останньої оцінки суспільство еволюціонувало і тепер керує багатьма процесами в країні. Прогрес українського бізнесу; міністерств економіки та цифрової трансформації; армії та оборонної промисловості – все це вражає. Але значна частина центральної влади регресує. Здається, Зеленський збився з дороги. Зовсім не зрозуміло, чи знає він, як знайти новий шлях.

src